ВО "Свобода"

ENG

Володимир Зюзь
Володимир Зюзь

Боєць "Легіону Свободи", командир взводу у складі батальйону "Айдар", член Запорізької обласної організації ВО "Свобода". Загинув 14 серпня 2014 року на Луганщині між населеними пунктами Хрящувате та Новосвітлівка під час танкової атаки російських військ.

Володимир Іванович народився у патріотичній родині в м. Брест 9 січня 1948 року. Згодом родина переїхала до рідного краю - села Осипенко Бердянського району Запорізької області. Хотілося б відзначити, що ще дід Володимира Івановича Аким був махновцем і був покалічений в одному з боїв з червоноармійцями. Батько служив винищувачем в ескадрильї "Нормандія Неман", почесна людина, мав багато нагород та відзнак.

Володимир Зюзь закінчив школу, потім машинобудівельний технікум. Пройшов строкову службу у повітрянодесантних військах. По демобілізації працював на заводі "Південгідромаш". В середині 1990-х, коли підприємства стали закривати, зайнявся постачанням продуктів харчування. Проживав у селі Осипенко Бердянського району, де мешкали його дідусь і бабуся. Працював ковалем в колгоспі, майстром в СПТУ. З 2010 року ‒ активіст ВО "Свобода".

Дружина Лариса та друзі розповідають, що Володимир був відкритою, комунікабельною людиною. При цьому завжди був рішучим, відстоював справедливість та був надійним другом. "Він був бойовим, справжнім борцем за справедливість. У дитинстві та юності не один раз йшов на захист правди з кулаками. Сам отримував та іншим діставалось. Володя був надійним другом", - розповів його однокласник Володимир Безверхий. Лариса згадує, що Володимир був дуже обізнаним у літературі, знав багато віршів на пам'ять. За декілька днів до від'їзду на фронт він прийшов до хрещениці і просив її, аби вона почитала Шевченка. Дівчина весь вечір розказувала напам'ять вірші Тараса Григоровича, і в кінці Володимир Іванович сказав: "Ось за таку патріотичну молодь, яка ТАК читає Шевченка, можна і вмерти".

"Він був бойовим, справжнім борцем за справедливість. У дитинстві та юності не один раз йшов на захист правди з кулаками. Сам отримував та іншим діставалось. Володя був надійним другом", - розповів його однокласник Володимир Безверхий.

Чоловік, вступивши у лави ВО "Свобода", був щасливий перебувати в колі однодумців. Так, поїхавши у Київ на з'їзд партії, повернувся звідти натхненний, з палаючими очима. Був вражений масштабом руху та тим, як багато зустрів патріотичної молоді.

Коли почались події Революції Гідності, Володимир у віці 65 років став членом Бердянської самооборони. Він кожного тижня приїздив із свого селища в Бердянськ, стояв з прапором, брав активну участь в мітингах. Коли виникали сутички, Володимир Зюзь завжди був попереду. Він був серед активістів, що далеко до прийняття закону про декомунізацію, намагалися зняти пам'ятник Леніну, за що проти Володимира Зюзя було порушено адмінсправу.

Після президентських виборів 2014 року вирішив іти на війну. Коли служив в армії, то був командиром взводу кулеметників, тому вирішив, що буде корисним на фронті. "Піду воювати, може якого молодого хлопця підміню чи прикрию собою. Як же я можу тут сидіти, коли захищати Україну потрібно там?", - сказав він рідним. Володимир Іванович вважав, що політичні методи боротьби вичерпали себе.

Володимир Зюзь у колі побратимів
Володимир Зюзь у колі побратимів

Під час строкової служби Володимир Зюзь служив у десантних військах. Коли почались події Революції Гідності, Володимир у віці 66 років став членом Бердянської самооборони. Він кожного тижня приїздив із свого селища в Бердянськ, стояв з прапором, брав активну участь в мітингах. Коли виникали сутички, Володимир Зюзь завжди був попереду.

Після президентських виборів 2014 року вирішив йти на війну. Коли служив в армії, то був командиром взводу кулеметників, тому вирішив, що буде корисним на фронті.

"Піду воювати, може якого молодого хлопця підміню чи прикрию собою. Як же я можу тут сидіти, коли захищати Україну потрібно там?", - сказав він рідним.

Тож у травні 2014 року Володимир Іванович вирішив піти на війну проти російського окупанта. У вступі до лав ЗСУ йому було відмовлено у військкоматі: не пройшов за віком. Тоді він їде до Києва та приєднується до "Айдару". Тиждень проходив підготовку в Києві. Через деякий час його призначили командиром підрозділу. Володимир Іванович дзвонив дружині і говорив, що з нього посміюються та називають "Дідом". Так і залишився в нього позивний "Дід".

На передовій "Дід" був з червня і до серпня 2014 року, до самої загибелі. Володимир Зюзь був найстаршим в батальйоні "Айдар".

Бойові побратими "Діда" відзначили, що він дбав за своїх підопічних. Зокрема, слідкував за тим, щоб у бійців було належне обмундирування та вдосталь набоїв. Його побратим Дмитро згадує, що Володимир Зюзь був для нього як батько. Вони часто й довго розмовляли. Дмитро розповів, що не дивлячись на поважний вік, "Дід" витримував усі труднощі війни на рівні з молоддю. Володимир, як колись в спілкуванні з дівчатами, так і на фронті, розважав побратимів "Енеїдою" Котляревського.

Як розповів один з побратимів Володимира Івановича "Рижий", найбільш приємними та щасливими були моменти, коли у звільнених населених пунктах до хлопців виходили дівчата та дарували квіти, як визволителям. Нечасто це було, але все ж таки є на тих територіях патріотично налаштовані до України люди!

На війні "Дід" навчав побратимів-добровольців військовій справі, брав участь і в боях, і в зачистках після звільнення територій. Його відділення батальйону "Айдар" виконувало бойові завдання біля населених пунктів Червоний Яр, Новосвітлівка, Вергунка, Луганськ (біля аеропорту).

Один з побратимів "Діда" "Рижий" так описує його: "Чоловік він був статний, мудрий і врівноважений. Ми, коли поприходили в батальйон, в більшості своїй були без військового досвіду та навіть не знали як обходитись зі зброєю. А він був при званні, служив, то дуже цінувався нами ‒ "салагами" і керівництвом. "Дід" навчав нас, розповідав тонкощі. При цьому був дуже спокійний. Ніколи не виходив з себе. Я колись "накосячив", то всі у відділенні накинулися на мене, почали кричати, а він подивився на мене суворо і просто пальцем помахав зі сторони в сторону. І те махання на мене більше подіяло, ніж усі крики разом узяті. Ми на місці його загибелі хреста дерев'яного поставили. Мужня людина він був, "Дід", дійсний патріот.".

Загинув Володимир Іванович біля с. Новосвітлівка. Частини першої та другої рот потрапили в оточення, по ним били "Градами" та з танків. Два танка вдалося підбити, інші відійшли. Один з залпів "Граду" був смертельним… З того бою живими вийшли тільки 4, 3 з яких з контузією.

На офіційній сторінці батальйону "Айдар" так викладено події того серпня:

Новосвітлівка та Хрящувате. 13 днів оборони. Саме в цих двох населених пунктах батальйон "Айдар" вперше воював з регулярною армією Російської Федерації. Російські танки, Гради та міномети знесли з обличчя землі Новосвітлівку… Саме тут бійці "Айдару" зіткнулися з неймовірною жорстокістю озброєних загарбників, які напали на нашу країну. На очах у побратимів Володимира Івановича від будівлі дитячого садочка Новосвітлівки, в підвалах якого ховалися жінки, діти і старі люди, залишилась лише величезна воронка… По коридору, створеному для виходу біженців із Хрящуватого, стріляли російські війська ‒ ці люди згоріли заживо…

Пам'ятна дошка Володимиру Зюзю
Пам'ятна дошка Володимиру Зюзю

Поховано героя у селі Осипенко на Запоріжжі. 14 серпня 2015 року у селі було відкрито меморіальну дошку Володимиру Зюзю. Його посмертно було нагороджено золотим знаком "Зірка Слави" за героїзм і самопожертву, виявлені у захисті територіальної цілісності нашої держави. Володимиру Івановичу Зюзю присвоєно звання Почесного громадянина м. Бердянськ.